Мобільність професорів буде контрольованою

Про своє ставлення до того що професори встигають викладати одразу в кількох ВНЗ розповів Міністр МОНмолодьспорту Дмитро Табачник:

Це і світовий досвід, і, до речі, радянський. Кращі професори обирали собі кілька базових, надзвичайно цікавих лекційних курсів, які були їх інноваційною розробкою, і читали їх там, куди запрошували. Так, Київський університет закінчив один із найвідоміших істориків ХХІ століття, академік Євген Тарле. Його трудова книжка була в Московському державному інституті міжнародних відносин, а він одночасно читав лекції з новітньої історії в Московському університеті імені М. Ломоносова, Московському державному педагогічному університеті й у Дипломатичній академії. Більш того – в сутужні воєнні роки було спеціальне рішення – закріпити машину за цим літнім професором, щоб він міг викладати. І це – абсолютно нормально, що найкращі професори свої курси читають у кількох університетах, один із яких для них є базовим. Але при цьому найважливіше, щоб це не перетворювалося на окозамилювання. Скажімо, згідно з указом Президента, нині ми створюємо унікальну систему – Єдину державну електронну базу з питань освіти. Там будуть у вільному доступі відомості про кожного школяра. Звісно без його персональних даних, без адреси. Але з допомогою цієї бази можна буде простежити, як людина навчалася, які вона має результати атестата за 9 та 11 класи, побачити дані про дипломи ВНЗ, наукові ступені. А основне – стане абсолютно доступним для суспільства перелік педагогічних кадрів ВНЗ. Чому це так важливо? Минулого року я зіткнувся з дивовижною ситуацією: одна дев’яносторічна професор була в штатах шести ВНЗ! Водночас вона завідувала кафедрою в трьох університетах, а ще в трьох «викладала». Вважаю, що це – брутальний обман суспільства. Оскільки цього року набагато менше дітей закінчило одинадцятий клас, то нині почнеться справжня конкуренція між ВНЗ не лише за якістю вивіски та гучними назвами, а й конкуренція за рівнем професорів і викладачів. І університети будуть змушені боротися за кращих професорів.

До речі, саме такі перспективи закладено в новий проект Закону «Про вищу освіту». Цей документ передбачає, що університет одержує всі види свободи. Скажімо, сам визначатиме рівень заробітної плати викладача. Чому? Наприклад, ВНЗ хоче запросити унікального біохіміка чи нанофізика, Нобелівського лауреата, на кілька лекцій для магістрів і аспірантів. А ця людина – з Америки чи Росії, та й лекції коштують недешево. Тож хай учена рада закладу вирішує, чи потрібні їм такі заняття. Проект закону також передбачає, що студенти братимуть участь у виборі курсів. Є затверджена державна освітня характеристика кожного напряму підготовки. Умовно кажучи, щоб стати хорошим інженером, вам потрібно послухати 60 навчальних курсів. З них фізики має бути, наприклад, не менш як 200 годин, визначена кількість годин для вивчення опору матеріалів і механіки. А частину курсів обиратиме сам студент. І тоді виникне конкуренція між професорами. Так у всьому світі, я не вигадую нічого революційного. Студент має право брати участь у виборі найбільш важливих і цікавих предметів.