13 жовтня посол Ірану в Україні Акбар Гасемі-Аліабаді заявив: освіта, що надається вітчизняними ВНЗ, більше не влаштовує близькосхідну державу.

Декількома днями раніше заморський сусід Ірану - Саудівська Аравія заявила про те, що більше не буде визнавати дипломів українських медичних університетів. Міністерство освіти і науки в свою чергу не втомлюється запевняти - українська освіта на висоті. Але практика свідчить про інше.

Безглузда трата часу і грошей

Українська освіта більше не влаштовує іранців. "На жаль, багато українських ВНЗ ще не досягли міжнародних критеріїв, міжнародних показників, за якими вони готують своїх студентів", - говорить посол Ірану в Україні Акбар Гасемі-Аліабаді. Він зазначає, що за останні 10 років кількість іранських студентів, які навчаються в українських вузах, значно зменшилася. За даними Гасемі-Аліабаді, якщо 10 років тому кількість іранців, які навчаються в Україні, становила 65 тисяч, то на даний момент в Україні навчається менше 1,2 тисячі іранців. "В Ірані останнім часом якість освіти підвищилася", - пояснює посол ситуацію, що склалася. Він зазначає, що поставив перед Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України питання щодо засідання спільного міжвідомчого комітету з вирішення питань співробітництва в сфері освіти України та Ірану, але досі не отримав відповіді. Раніше його країна підтвердила, що відмовляється визнавати українські медичні дипломи. Іран пояснив це розбіжністю в програмах.

За дев'ять днів до заяви іранського посла інша близькосхідна держава підтримала іранську ініціативу щодо невизнання дипломів українських вузів. Правда, Саудівська Аравія схвалила рішення не визнавати дипломи не лише медичних, а всіх без винятку українських університетів. Причина - низька якість освіти в нашій країні. Абдулла бін Алі Аль-Катані, глава відділу визнання дипломів при Міністерстві вищої освіти Саудівської Аравії, повідомив, що відомство не схвалило жодного українського диплома. "Делегації Міністерства вищої освіти за останні кілька років здійснили низку візитів до українських університетів з метою оцінки якості освіти. Вони повідомляли про численні порушення в університетах, зокрема, про те що на навчання приймають іноземних студентів з дуже низькими оцінками, навіть у медичні вузи", - пояснив представник міністерства. Дійшло до смішного - за словами Аль-Катані, багато аравійських студентів, які вивчають у нашій країні медицину, закінчили на батьківщині навчальні заклади за напрямом "література". У результаті, в Саудівській Аравії вирішили від українських освітніх послуг відмовитися. "Міністерство вищої освіти вирішило не визнавати дипломи українських університетів. Ми направили делегації, які повинні попередити саудівських студентів", - сказав Аль-Катані, і додав, що саудівські студенти, які отримують освіту у вузах, не рекомендованих міністерством, повинні перевестися в інші навчальні заклади протягом шести місяців.

Однак у Міністерстві освіти України ніяк на подібні події не прореагували. Хоча повинні були б, адже раніше відомство Дмитра Табачника привселюдно заявило, що планує збільшувати кількість іноземних студентів в українських ВНЗ до 50 тисяч осіб. Навесні Табачник сказав, що вперше за роки незалежності в Україні навчається рекордна кількість іноземних студентів. Така ситуація, за словами міністра, вельми сприятлива для українських університетів, адже таким чином поповнюється їхній бюджет. Поки міносвіти замовчує ситуацію, що склалася, українські ВНЗ продовжують втрачати студентів. Що, втім, не дивно. Адже незважаючи на всі розмови, реформи в українській освіті поки ніхто проводити не збирається.

Вища недоосвіта

Однією з причин, з якої саудити відмовилися приймати дипломи українських університетів є те, що наші ВНЗ беруть кого завгодно, не звертаючи увагу на оцінки і кваліфікацію. Є гроші - перед тобою відкриті всі двері, навіть якщо ти дурний як поліно і не можеш здати вступні іспити. Ставши ж студентом-контрактником, можеш не сильно "напружуватися". "У мене кількох студентів по-хорошому повинні були вигнати - вони просто не з'явилися на іспит і на перездачу. Але на кафедрі кажуть: "Вони контрактники - вони нас "годують"". У підсумку цим студентам доводиться ставити "трійки" і переводити на наступний курс", - пояснює ситуацію "Подробицям" викладач одного з київських університетів, який останнім часом посідає високі місця в рейтингу ВНЗ України. За його словами, такий підхід загрожує тим, що студенти просто перестають вчитися. Цього року, коли ситуація з набором через демографічний "провал" на початку дев'яностих, як ніколи сумна, відрахування будь-якого студента-контрактника для ВНЗ вкрай небажане. "Студенти теж це розуміють, вони ж недурні. І деякі з них відверто спекулюють на цьому", - каже викладач. Особливо ж невигідно виганяти студентів-іноземців, які платять за навчання набагато більше за українців.

Другий "підводний камінь" української освіти - система навантаження на викладачів. Останні не раз ставили питання перед профільним відомством про зменшення даного нормативу, який залишився ще з радянських часів. Так, старший викладач, щоб отримувати зарплату в повному обсязі повинен в рік відпрацювати 800 годин, доцент - 750 годин. Це, здавалося б, небагато, але потрібно зазначити, що підготовка до лекцій і семінарів, а також час, витрачений на "паперову роботу", якої досі вистачає в українських ВУЗах (часом витрати на неї за часом перевищують витрати власне на викладання), у цю кількість годин не включені.

Водночас, згідно з європейськими нормами і з огляду приєднання України до Болонського процесу навчальний кредит було зменшено з 54 годин до 36. За ідеєю, на викладачів зменшилося навантаження. Адже раніше дисципліна, яка включала в себе два модулі, займала 108 годин, а тепер - 72. Але не можна забувати про те, що зарплата викладачів залежить від кількості годин. У результаті або предмет збільшують на ще один модуль, або збільшують кількість предметів, що читаються викладачем. В умовах фінансової кризи робиться це легко - ще в 2008 році ВНЗ дана була негласна установка: намагатися уникнути прийому на роботу викладачів-сумісників, якими б якостями ті не володіли. У результаті, один викладач змушений часто читати різні курси, навіть ті, які не стосуються його специфіки. Крім цього є ще один спосіб збільшити кількість дисциплін - розробити нові курси. У підсумку, у багатьох ВНЗ сьогодні читаються дублюючі курси. Таким чином, студент прослуховує одну і ту ж інформацію не раз і не два. При цьому страждають і студент, і викладач. Перший - отримує неякісну освіту і часто не має доступу до фахівців з ряду питань. Навіщо тому ж стоматологу, що має приватну практику, жертвувати нею заради мізерної зарплати лікаря-викладача (сумісники, як уже говорилося, вкрай небажані)? Навіщо щасливому бізнесмену, який раніше хотів ділитися своїми знаннями, терпіти паперову тяганину і відмовлятися від прибуткової справи? Викладач ж через колосальне навантаження не може повноцінно займатися науковою роботою. До речі, у багатьох ВНЗ годинни на наукову роботу теж не включені в педнавантаження. Наслідки ті ж - страждає якість освіти.

Третя і, мабуть, найбільша проблема української ВО - її фінансування. Незважаючи на всі заяви уряду, ВНЗ як і раніше фінансово несамостійні. Схвалення Податкового кодексу посилило і без того плачевну ситуацію В університетах, інститутах, науково-дослідних центрах людям пояснили, що тепер вони не можуть займатися підприємницькою діяльністю в жодному вигляді. Тобто видав викладач книгу, а продати легально її не зможе. Ось і доводиться продавати видання "з-під поли". Винайшли людина або кафедра що-небудь, але залучити спонсорів, запатентувати винахід (а патент коштує чималих грошей) з тим, щоб потім успішно продати, вони не можуть! Це може розцінюватися як підприємницька діяльність. Доводиться вишукувати обхідні шляхи для того, щоб займатися винахідництвом і отримувати за це додаткові кошти, часом вписувати в авторський колектив людей, які обіймають адміністративні посади. У результаті талановитий молодий чоловік робить свій вибір не на користь викладання. А перевірені кадри втрачають ще одне джерело доходів, яке дуже важливе в умовах хронічного недофінансування освіти. ВНЗ, в свою чергу, починають гонку за "довгим рублем", начисто забуваючи про репутацію, якість освіти, в них процвітає корупція...

В Україні з такою ситуацією звиклися. На Сході ж, та й в усьому світі, звикли платити гроші і отримувати за це якісні послуги, а не їх імітацію. У тій же Саудівській Аравії та Ірані розуміють, що лікувати їх громадян буде не диплом, а жива людина, що володіє певним набором знань і умінь. І платити за потенційного вбивцю в білому халаті, некомпетентного інженера або іншого фахівця - злочинно по відношенню до свого ж населенню. Керівництво вітчизняної освітньої системи цього так і не зрозуміло. І якщо іноземці можуть просто виїхати вчитися в іншу країну, то українським студентам від нашої вищої освіти діватися нікуди...

За матеріалами "Подробности"