Питання побудови ефективної системи освітнього моніторингу, як складової забезпечення якості вищої освіти, за його важливістю можна поставити в один ряд з питаннями реформування системи фінансування в освіті та побудови ефективної системи ухвалення управлінських рішень. Ці три питання між собою тісно пов’язані. Відсутність ефективної системи моніторингу вищої освіти є однією з причин, що обумовлюють неможливість побудови ефективної системи фінансування та ухвалення управлінських рішень у системі вищої освіти. Будь-які обіцянки побудови нової системи фінансування вищої освіти без ефективної системи моніторингу якості вищої освіти будуть залишатися порожніми деклараціями. Перехід від тотального державного контролю в системі вищої освіти до цивілізованого освітнього моніторингу залишається одним з найактуальніших завдань сьогоднішнього дня.

Особливу складність становить питання побудови інституційної системи забезпечення якості вищої освіти, зокрема системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, Однак інституційна система забезпечення якості вищої освіти має ґрунтуватися на певному розумінні самого феномену моніторингу якості вищої освіти, який лежить у центрі системи забезпечення якості вищої освіти.  Розбудувати певну систему забезпечення якості вищої освіти можна лише на основі ефективної системи моніторингу якості вищої освіти.

Прояснення природи моніторингу якості вищої освіти є доволі складним завданням. Насамперед, потребує свого прояснення поняття якості вищої освіти, а це вже передбачає розуміння поняття якості освіти взагалі.

З одного боку, можна говорити про якість освіти, яка полягає у відповідності освіти певному стандарту. З іншого боку, розглядаючи освіту як послугу,  можна спробувати розглядати якість останньої через відповідність її запитам споживача такої послуги.  Власне, ці два підходи містять у собі протилежні інтенції, а, відповідно, і певні недоліки. Більш того, такі підходи до розуміння феномену якості освіти виходять з різних бачень природи освіти взагалі. Показовою в цьому відношенні була дискусія рік тому назад щодо обов’язковості вивчення окремих гуманітарних дисциплін в університетах. Прихильники збереження обов’язковості вивчення гуманітарних дисциплін виходили з певного розуміння природи університетської освіти, опоненти виходили з міркувань інтересів “студентів-споживачів”. Варто зазначити, що сама по собі спроба розглядання освіти як послуги є доволі суперечливою та сумнівною.

Складність налагодження моніторингу якості вищої освіти в Україні значною мірою була обумовлена відсутністю державних стандартів вищої освіти. Сьогодні ми маємо певний прогрес на цьому шляху. Однак чи буде наявність стандартів вищої освіти  в майбутньому гарантувати можливість належного проведення моніторингу якості вищої освіти? Питання стандартів доволі важливе та неоднозначне.

Що таке освітній стандарт? Так, згідно Закону Про вищу освіту, стандарт вищої освіти –  це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Також Закон визначає, що стандарти вищої освіти розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності. Поміж іншого стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми, як перелік компетентностей випускника, нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання та вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти. Як бачимо, основні вимоги стосуються певних формальних показників, які можуть фіксуватися за результатами отримання студентом (випускником) певної підготовки. Вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти направлені на забезпечення відповідних процедур. Отже, можна виокремлювати в моніторингу якості вищої освіти як моніторинг здобутків студентів, так і моніторинг процедур, що забезпечують відповідну якість вищої освіти.

Про моніторинг формальних здобутків?

В ідеалі моніторинг якості вищої освіти мав би відображати прогрес студента від абітурієнта до випускника. Звісно, що таке відображення передбачає можливість порівняння успіхів людини як випускника школи та ВНЗ. Нерідко трапляються випадки, коли за роки перебування у вищому навчальному закладі рівень знань студента не лише не покращився, а й погіршився. Зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників вищих навчальних закладів могло б давати відповідь на питань щодо якості вищої освіти відповідного ВНЗ. Складність полягає в налагодженні ефективної системи моніторингу академічних успіхів випускників відповідних програм. В цьому зв’язку звертає на себе увагу спроба МОН запровадити з 2016 пробне ЗНО для вступників на магістерські програми за спеціальністю “Право”. В разі успішності такого проекту планується зробити таку практику загальною.

Сама ідея заслуговує на розгляд. Однак, підходячи до реалізації цієї ідеї, потрібно відразу дати собі звіт про ті завдання, які має виконувати таке ЗНО. Дуже важливо, щоб таке ЗНО виконувало відразу кілька функцій, такі функції (завдання) не можна звести лише до боротьби зі зловживаннями при вступі до магістратури. Хоча, дійсно, вступ до магістратури залишається проблемою. Саме при вступі до магістратури відбуваються чисельні зловживання, більшість з яких є вже усунутими при вступі на бакалаврські програми.  Наскільки можна зрозуміти, ініціатори запровадження ЗНО при вступі до магістратури  вважають, що введення ЗНО при вступі на магістратуру може стати серйозним кроком у забезпеченні якості освіти та боротьби з корупцією. Певною мірою це, дійсно, так. Однак дуже важливо, щоб  ЗНО при вступі до магістратури стало елементом системного реформування вищої освіти; іншими словами, таке введення не можна обмежувати лише прагненням  забезпечення чесних та прозорих умов вступу до магістратури.

Питання забезпечення якості вищої освіти є не менш важливим чинником. Те, наскільки введення ЗНО при вступі до магістратури буде впливати на забезпечення якості вищої освіти, буде залежати як від самого характеру ЗНО, так від належного умонтування його в систему зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Істотну проблему складає та обставина, що в Україні відсутня ефективна система зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. В блокуванні її розбудови експерти схильні звинувачувати саме МОН. Отже, сьогодні важко говорити про умонтування ЗНО при вступі до магістратури в систему зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. А це означає, що ефект від впровадження відповідної практики буде суттєво мінімізованим.

Результати ЗНО при вступі до магістратури мають ставати не лише підставою для вирішення питання щодо вступу певного абітурієнта до магістратури, а й підставою для ухвалення відповідних системних рішень, зокрема фінансового характеру. В ідеалі оцінка успіхів абітурієнта при вступі до магістратури має стає водночас і оцінкою успішності випускника відповідної бакалаврської програми, а тим самим оцінкою якості вищої освіті на рівні бакалаврату. Отже, в даному випадку ЗНО має дозволяти оцінювати якість отриманої освіти на рівні бакалаврату. Однак вступ до магістратури за певною спеціальністю не передбачає у абітурієнта неодмінної наявності диплома бакалавра за відповідною спеціальністю. Тобто необов’язково мати диплом бакалавра з історії для того, щоб вступати до магістратури на відповідну програму з історії. А отже, мова не йде про можливість “лінійної” оцінки якості вищої освіти за певною спеціальністю. Все це може містити певні складності, що мають бути враховані при розбудові системи та процедур моніторингу якості вищої освіти. Звісно, можна обмежитися тими очікуваннями, які мають сьогодні в МОН від впровадження ЗНО при вступі до магістратури, однак, як видається, впровадження будь-якого нового елементу чи процедури має розглядатися в контексті реформування всіх сегментів системи вищої освіти. Саме це відрізняє системну реформу від механічних та ізольованих спроб вирішення локальних, хоча і важливим проблем. Так, у нас сьогодні замало механізмів, які б дозволили замінити ручний розподіл фінансування вищих навчальних закладів прозорим механізмом фінансування підготовки студентів як на бакалаврських, так і на магістерських програмах. На жаль, можливості ЗНО при вступі на бакалаврат повною мірою ще не використовуються в системі вищої освіти. В контексті обговорення перспективи введення ЗНО при вступі на магістратуру важливо останнє взяти до уваги.

Про моніторинг процедур?

Найбільш актуальним і водночас складним залишається питання моніторингу процедур, що забезпечують якість вищої освіти у вищих навчальних закладах. Саме процедури мають стати предметом моніторингу забезпечення якості вищої освіти. Відсутність відповідних процедур доволі важко приховати. Звісно, вже сама наявність у вищому  навчальному закладі внутрішньої системи забезпечення якості освіти є важливим показником, однак важливо знати, що саме становить собою така система та чи є вона ефективною, чи лише імітує певний процес.

Система внутрішнього забезпечення якості вищої освіти має включати в себе багато процедур, однією з найважливіших є процедура, яка гарантує забезпечення ефективної кадрової політики у вищому навчальному закладі. Саме це питання залишається сьогодні найслабшою ланкою всіє  системи забезпечення якості вищої освіти в Україні. Неефективна система кадрової політики, яка не послуговується відповідними надійними та ефективними процедурами, а все зводить до патерналістських практик, ніколи не зможе забезпечити належну якість вищої освіти, оскільки в такій системі викладач ніколи не буде мотивованим в своєму професійному розвитку. Отже, моніторинг відповідних процедур, що використовуються при реалізації кадрової політики у ВНЗ, має стати неодмінним складником загального моніторингу забезпечення якості вищої освіти. З моніторингу таких процедур варто взагалі розпочинати моніторинг процедур, дотримання яких покликано забезпечити якість вищої освіти у конкретному вищому навчальному закладі.

Моніторинг якості вищої освіти  і рейтинги вищих навчальних закладів

Час від часу абітурієнти ставлять перед собою просте питання, в якому вищому навчальному закладі вони отримають кращу освіту? Тим самим абітурієнти ставлять питання про якість вищої освіти у різних вищих навчальних закладах. Допомогти отримати відповідь на це питання мали б відповідні рейтинги вищих навчальних закладів. Можна лише вітати появу різноманітних рейтингів вищих навчальних закладів. Разом з тим, поява рейтингу вищих навчальних закладів далеко не завжди означає, що такий рейтинг став результатом проведення повноцінного моніторингу ВНЗ, а не, скажімо, лише відображенням стосунків, що склалися між ВНЗ та суб’єктом, який здійснював моніторинг та, відповідно, запропонував той чи інший рейтинг ВНЗ. Часто університетські рейтинги фіксують лише певні формальні показники, що не дають комплексного уявлення про реальне забезпечення якості вищої освіти у відповідному вищому навчальному закладі. Довіряти можна лише тому рейтингу вищих навчальних закладів, який запропонований на основі моніторингу, що  відповідає певним критеріям та вимогам. Отже, потрібно визначитися з  відповідними рекомендаціями щодо організації моніторингу якості вищої освіти.

Рекомендації щодо організації моніторингу якості вищої освіти

По-перше, оскільки відкритість вищого навчального закладу для суспільства є умовою уникнення згубного самоізоляціонізму та неодмінною умовою забезпечення ефективного моніторингу якості вищої освіти, то саме рівень відкритості ВНЗ має бути першочерговим предметом моніторингу якості вищої освіти. А це означає, що саме аналіз інформаційних ресурсів (в першу чергу мова йде про сайт/сайти) вищого навчального закладу, що адресуються суспільству, має бути першочерговим завданням при здійсненні моніторингу забезпечення якості вищої освіти у відповідному вищому навчальному закладі. Разом з тим, варто звертати увагу на те, наскільки ВНЗ намагаються підлаштовуватися під тимчасову кон’юнктуру, та на те, чи впливає це на забезпечення якості вищої освіти в межах всієї системи вищої освіти. Тобто мова йде про важливість розрізнення при проведенні моніторингу політики відкритості ВНЗ та елементів недобросовісної реклами.

По-друге, моніторинг якості вищої освіти має здійснюватися на постійній основі. Так, неприпустимо давати рейтинги вищих навчальних закладів (університетів), зокрема щодо забезпечення якості вищої освіти, спираючись при цьому на результати моніторингу лише кількох місяців. Довіра до такого рейтингу є невисокою, а можливість маніпулювання ним є надзвичайно високою.

По-третє, моніторинг якості вищої освіти має бути системним, повним та незалежним від суспільно-політичної кон’юнктури. Він має звертати увагу на наявність можливих суперечностей між різними процедурами, які декларуються як такі, що покликані забезпечити якість вищої освіти та право людини на отримання освіти. Моніторинг має чітко відокремлювати процедури, що направлені на забезпечення належної якості освіти та формування відповідного клімату, від процедур, які декларують забезпечення прав здобувачів вищої освіти. В цьому розумінні моніторинг якості вищої освіти має бути захищений від суспільно-політичної кон’юнктури. Це може видатися сторонньою рекомендацією щодо організації та проведення моніторингу якості вищої освіти. Проте варто розуміти, що на вибір показників та підходів до моніторингу часто впливають саме відповідні суспільно-політичні кон’юнктури, що часто визначаються громадською думкою, яка може носити деструктивний характер. Моніторинг якості вищої освіти не повинен йти у фарватері  мінливих суспільних настроїв та очікувань, якими, на жаль, часто доволі легко можна маніпулювати. За умов розглядання якості вищої освіти як її відповідність запитам споживача, розбудувати належну систему моніторингу якості вищої освіти доволі складно. Оскільки так звані запити так званих споживачів освітніх послуг часто є лише відображенням суспільних настроїв та очікувань. В цьому виявляється слабкість демократичних процедур, які не гарантують захисту від зловживанням довірою та публічними і владними можливостями суб’єктів влади та власності.

По-четверте, важливо уникати абсолютизації оцінки формальних показників та результатів, які відображають академічні успіхи студентів (випускників) та формальні показники успішності вищого навчального закладу в цілому; виключна оцінка формальних показників та результатів перешкоджає виявляти негативні тенденції та не дозволяє справедливо порівнювати різні вищі навчальні заклади, які мають різні стартові можливості. Так, на початку реформи вищої освіти стартові можливості провідних столичних вищих навчальних закладів значно вищі від стартових можливостей переважної більшості провінційних вищих навчальних закладів. Це гарантує провідним столичним університетам значно вищі академічні показники студентів. За таких умов можна тривалий час ігнорувати повноту процедур по забезпеченню якості вищої освіти в навчальному закладі та мати при цьому високі рейтингові показники. Така ситуація містить передумови для формування негативних тенденцій у питанні забезпечення якості вищої освіти в системі вищої освіти в цілому. Вона не сприяє забезпеченню відповідних умов для формування конкурентного середовища в системі вищої освіти. Моніторинг забезпечення якості вищої освіти має дати відповідь на питання: наскільки повно вищий навчальний заклад використовує всі доступні процедури у забезпеченні якості вищої освіти? Значною мірою відповідь на це питання має лежати в основі оцінки щодо забезпечення якості вищої освіти в конкретному вищому навчальному закладі. Результати моніторингу якості вищої освіти мають стимулювати всі категорії вищих навчальних закладів, а не лише відображати різні формальні показники та сприяти збереженню певного стану. Моніторинг має підтримати ті зусилля провінційних вищих навчальних закладів, наслідки та результати яких можна буде виявити лише за кілька років, та не дозволяти провідним вищим навчальним закладам країни тішитися певним досягнутим станом. Отже, моніторинг має слугувати динаміці, а не фіксуванню лише певного статичного стану справ.

По-п’яте, окрім виявлення повноти відповідних процедур моніторинг якості вищої освіти має бути направленим на виявлення ефективності тих процедур, якими послуговується ВНЗ у забезпеченні якості вищої освіти. Формальне декларування застосування певного переліку процедур не є рівнозначним реальному та ефективному впровадженню таких процедур. Перевірка академічних здобутків випускників відповідних програм значною мірою дає відповідь на це питання, однак цього недостатньо. Моніторинг якості вищої освіти має спиратися на системний аналіз запроваджених процедур.

По-шосте, моніторинг якості вищої освіти має бути спроможним давати як об’єктивну оцінку конкретному вищому навчальному закладу щодо  забезпечення в ньому відповідної якості вищої освіти, так і відповідь на питання про ефективність урядової політики в царині вищої освіти в цілому. Отже, такий моніторинг має бути незалежним від державних інституцій. Саме це має змушувати нас до переосмислення природи, статусу та функцій Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти та значення і ролі незалежних агенцій  з забезпечення якості вищої освіти.   Іншими словами,

забезпечити ефективний моніторинг якості вищої освіти можна лише в умовах функціонування відповідної мережі незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, які можуть ефективно функціонувати лише у співпраці з Національним агентством з забезпечення якості вищої освіти, яке має проводити акредитацію незалежних агенцій. Тому сьогодні важливо, щоб уряд забезпечив початок роботи НАЗЯВО та сприяв в подальшому формуванню мережі незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, які і мають здійснювати на постійній основі моніторинг забезпечення якості вищої освіти в українських вищих навчальних закладах.

Замість підсумків

Говорити про ефективну систему моніторингу якості вищій освіті взагалі можна лише в тому разі, якщо результати моніторингу будуть трансформуватися у висновки, на основі яких будуть ухвалюватися відповідні рішення. Без останнього говорити про доцільність та ефективність моніторингу якості вищої освіті позбавлено сенсу. Відповідно, інституція, яка здійснює моніторинг інституційних суб’єктів вищої освіти, має знаходитися в системі, яка вже передбачає і очікує на результати моніторингу якості вищої освіти. Саме результати незалежного моніторингу мають становити передумови для ухвалення відповідальних рішень владними органами, яких сьогодні так катастрофічно бракує.

Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант