У себе вдома, в марокканському місті Касабланка, що є окрасою цієї країни на узбережжі Атлантичного океану, юнаку з лікарської родини  мало що було відомо про Україну.

Зуін  Ахмед знав хіба футболіста Андрія Шевченка та донецький «Шахтар», бо сам захоплюється футболом. Але  приїхали із Запоріжжя друзі, які вивчали медицину в ЗДМУ, і захопили своїми розповідями про університет, студентське братство, показали фото корпусів,аудиторій, навчальних класів, лабораторій, оснащених першокласною технікою. На світлинах медичний виш, територія якого нагадує паркову зону, ботанічний сад, був невимовно красивим, і юнаку захотілося побачити все це навіч. Батьки схвалили вибір сина – і мама, терапевт за фахом, і тато, який очолює найбільший в області медичний заклад, підтримали його бажання стати фармацевтом.

«Спершу я приїхав навчатися у Запорізький медичний університет на підготовче відділення, розповідає Ахмед, - Мені так сподобалося, що я став кращим поміж інших. Викладачі дуже приязно до нас ставилися, я вивчив російську мову, це було не вельми складно, бо я володію ще п’ятьма – іспанською, англійською, французькою, арабською, марокканською. Коли вступив до університету, почувався неймовірно щасливим. Зараз навчаюся на першому курсі фармацевтичного факультету. Уже встиг полюбити цю дивовижну країну Україну, це вона відкрила мені серце і дорогу до моєї мрії. Тут хороші відкриті люди, а у нас найкращий вищий навчальний заклад, наймудріші викладачі. Проживаю в гарних умовах у гуртожитку. Усе в мене складається добре, як удома.»

Зуін Ахмед розповів, яке надзвичайне враження на нього справила на одному із занять розповідь викладача філософії  про події на Донбасі. Він був настільки приголомшений відвагою, мужністю й патріотизмом молодих людей, які стали на захист Вітчизни, що це спонукало його увечері в своїй гуртожитській кімнаті написати листа на фронт героям. Ось які рядки лягли на папір : «Ми, іноземні студенти медичного університету, хочемо вам сказати, що ви там не самі, і ваші родини тут також не одинокі. Ми за вас будемо боротися для України. Ми не українці за громадянством, але це не означає, що ми не будемо захищати Україну. Ця країна дала нам щастя, хороших , добрих людей, які нам завжди допомагають.  Ми  зобов’язані віддячити  тим, що мусимо допомогти у вашій боротьбі. Тому просимо – якщо ви потребуєте якоїсь допомоги чи маєте прохання, звертайтесь, ми з радістю відгукнемось. Чекаємо відповіді. Слава Україні!»

Зуін Ахмед  не заради красного слівця, а від душі сказав, що якби потребувалась його особиста участь у подіях на Сході, він без роздумів вирушив би туди. Він навіть з дівчиною, з якою зустрічався, розірвав стосунки, бо в оцінці протистояння, яке триває, її симпатії належали не Україні, а сусідній – не дружній країні… Юнак вивчає українську мову, слухає українську музику й пісні.

Ось такі, справжні патріоти, навчаються у нашому університеті. Живуть поруч з нами. Разом ми – сила!